«ЗІРКИ» СВІТОВОГО ХОКЕЮ - ШВЕЙЦАРІЯ, ЯПОНІЯ... ДАЛІ

     Дмитро Христич саме та людина, про яку без усяких «але» можна сказати, що вона буквально увірвалась до хокейної еліти. Молодий гравець київського «Сокола», дебютувавши в збірній СРСР на недавньому чемпіонаті світу в Швейцарії поруч із визнаними «зірками», став володарем найвищої нагороди.
     Після таких виснажливих відповідальних баталій відпочити нашому землякові не вдалося. Майже одразу ж у складі головної команди країни Дмитро вирушив на інший кінець планети — до Японії. І там у традиційному міжнародному турнірі знову підтвердив: наставники збірної в ньому не помилилися. Радянські спортсмени виступили переможно і привезли з Токіо головний приз — Суперкубок.
     Ми розмовляли з Христичем одразу ж після Його повернення до рідного міста. Хокеїст, природно, ще не встиг реакліматизуватися, продовжуючи жити за токійським часом

     — Після світового чемпіонату турнір у Японії для радянської збірної мав, очевидно, вигляд легкої прогу-лянкиї Чи не так?
     — Ні, не так. Наша команда хоча й виграла всі матчі,але не всі вони були простими. Так, приміром, у першій зустрічі з чемпіонами Європи шведами викладалися повністю. Тільки заключний період схилив терези вагів на нашу користь. Хоча, відзначу, що скандинави мали в своєму складі пе лише фаворитів, а й чимало молодих хокеїстів.
     — Ще свіжі в пам'яті швейцарські баталії. Який для вас матч там був най-пам'яткішим, який — найважчим?
     — Знаєте, не беруся виділяти якийсь окремий поєдинок. Кожний підходить під названі вами поняття, і це думка не тільки дебютанта. Кожний з моїх товаришів міг би підтвердити це. Приємно, що багато місцевих прихильників хокею палко вболівали за нас, усюди оточували радянських спортсменів увагою. Взагалі. ставилися до команди напрочуд доброзичливо.
     — З ким із партнерів на ігровому майданчику ви, так би мовити, найшвидше знайшли спільну мову ?
     — З Макаровим і Пряхі-мим. Цікавих ігрових ситуацій було, природно, безліч, тому з усіма прагнув миттєво порозумітися.
     — Що найбільше запам'яталося під час перебування в Швейцарії)
     — Хокей! Адже ми їхали туди грати і цим сказано все. Думав, щоб не підвести товаришів, тренерів. Раніше мені доводилося виступати у складі юнацьких збірних СРСР. На європейській першості здобував «бронзу», на світовій — «золото» i «срібло». Але в компанії визнаних асів діяти значно складніше. Тут, як то кажуть, жартів не визинають.
     — Дмитро, скажіть, будь ласка, чи мали ви вже запрошення виступати в Інших клубах — радянських чи зарубіжних!
     — Мав пропозицію від американців. Однак говорити про це ще зарано.
     — Ставши чемпіоном світу, чи не забули свого першого тренера?
     — Ну, що ви? Це — Анатолій Олексійович Нікола-єв. Займатися я починав на «Крижинці» у восьмирічному віці. Потім наша ДЮСШ стала працювати на тренувальній базі «Сокола». Ми й зараз там готуємося. Маю можливість бачити і спілкуватися з Анатолієм Олексійовичем.
     — Відтоді, як ви захопилися хокеєм, чи змінилася сама гра?
     — Безперечно! Вона стала більш швидкісною, комбінаційною...
     — А як, думаєте, хокей розвиватиметься далі?
     — Важко сказати. Мабуть, удосконалюватимуться комбінаційні дії. Щодо швидкостей, то вони і сьогодні бувають «космічними».
     — Дмитро, а як ви ставитеся до жіночого хокею? Нині створено в різних країнах чимало команд. Представниці «слабкої» статі охоче ганяють шайбу, Проводяться i офіційні турніри.
     — Що ж, один раз подивитися на таку гру можна. Не більше. Матчі футболісток мене теж не дуже приваблюють.
     — Чим захоплюєтесь у вільні години? Тільки не кажіть, що їх не маєте!
     — Пробачте, але вільного часу дійсно не маю. I все ж, коли трапляються «вікна» у поїздках, тренуваннях, змаганнях, то віддаю перевагу звичайним справам — книжкам та музиці. До того ж—я студент. Цього року закінчую Київський інститут фізкультури.
     — Розкажіть, будь ласка, ще про себе.
     — Живу разом з батьками. Поки що не одружений. Мати — Валентина Миколаївна — трудиться у галузі поліграфії? та книжкових видань. Батько — Анатолій Федорович —. працює головним інженером на фабриці «Зоря». Є в мене старший брат, який живе окремо. Ось, власне, і все.
     — Позаду тривалий i нелегкий зимовий спортивний сезон. Що збираєтеся робити тепер? Які найближчі плани хокеїста Дмитра Хри-стича?
     — ВідпочиватиІ Починається відпустка.
     — Отже, до моря?
     — Так, до моря.