Make your own free website on Tripod.com
(ЗАКIНЧЕННЯ
початок на першiй сторiнцi
)
 
Дмитро
Христич:

НУ ЩО ВАМ

РОСКАЗАТЬ ПРО НХЛ

 
— Телефонує Юрій Самоткан із Києва. Дмитре, чи не збираєтесь після завершен- ня кар єри повернутися в Україну?
— Напевно, ні. Так склалася доля, що Америка стала невід'ємною частиною мого життя. Я вже звик до тієї системи, змінився менталітет. Зважте і на більше десяти проведених у НХЛ років. Але найголовніший факт — сімейний. І дружина, і син — американці. Російською майже не володіють. На Батьківщину я частенько навідуюсь, зустріча- юсь з родичами, друзями. їздитиму й надалі.

— Ваш син знає, що батько народився в Радянському Союзі?
— Йому лише чотири роки, і він тільки починає розуміти оточуючих. Але помітив, що я розмовляю іншою мовою.

— А він вивчатиме російську?
— Не виключено.

— Виступ російської збірної на останній світовій першості став для вас сюрпризом?
— Ніхто не передбачав, що після слабо проведеного попереднього групового турніру команда зможе дійти до фіналу. Срібні медалі для них — дуже пристойний результат. Росіяни довели, що здатні сформувати конкурентоздатний колектив навіть з виконавців національних клубів.

— А Україна посіла законне місце?
— Звичайно. Ми довели свою міць. Дещиці забракло для виходу до плей-офф, але у нас усе ще попереду. Та й дев'ята позиція — солідний показник.

— Нічия 3:3 з росіянами свідчить про недооцінку нас суперниками?
— Не тільки. Будемо відверті, поєдинки з сусідами завжди принципові. А тут ще й турнірна ситуація змушувала боротися за кожне очко.

— Добрий день, Дмитре. Турбує Михайло Гончарик з Миколаєва. Дружина з вами не приїхала?
— Річ у тім, що їй важко перебувати в країні, де не розумієш мови. Завжди доводилось перекладати, з'являлись незручності.

— Знаєте Олександра Волкова — олімпійського чемпіона з баскетболу? Після успішної кар'єри в НБА він повер- нувся додому розвивати вітчизняний спорт і деякий час працював міністром. У вас подібних ідей не виникало?
— Олександр підтримував зв'язок з українським баскетболом, а я, як виїхав за океан у 1990 році, так лише торік поновив контакти. Можливо, є певні думки, але загадувати не хочу.

— Олег з Ірпеня. Що б ти хотів змінити у вітчизняному хокеї?
— Знаю, що необхідно координувати розвиток, вкладати кошти у дитячоюнацький спорт, і було б чудово, аби зацікавлених у цьому людей більшало.

— У ролі спортивного чиновника себе уявляєш?
— Одне слово "чиновник" уже насторожує.

— Цього року ви виступали в складі збірної України і на Олімпіаді, і на чемпіонаті світу. Де команда була сильніша?
— Звичайно, непогано об'єднати обидва варіанти. Якщо об'єктивно, у Солт-Лейк-Сіті склад за добором гравців виглядав потужніше, але разом ми жодного матчу так і не провели, а в Швеції колектив був згуртованішим, устиг награти взаємозв'язки під час зборів, спарингував у Росії.

— Твої враження од гри партнерів по ланці — Сальникова і Зиневича?
— З Романом поруч уже третій турнір, і непогано виходить. Заслуговує похвали й Сашко.

— У НХЛ ви провели тринадцять сезонів у чотирьох клубах. Який найвдаліший?
— Другий у "Вашингтоні" (у 87 матчах Христич закинув 39 шайб і віддав 39 передач. — Прим. "М.У.").

— Віталій Мартинюк турбує. Ти не згоден, що загальний рівень НХЛ регресує, не з'являються нові особистості...
—На мій погляд, навпаки. І ще один цікавий момент: менш обдаровані хокеїсти ліпше фізично підготовлені за "зірок". Тому останнім важко виділятися.

— Не вважаєш, що чемпіонати світу втрачають свою привабливість, оскільки там не виступають найсильніші? Інша річ — Олімпіада.
— У Європі світова першість — головне змагання сезону, а в Америці — Кубок Стенлі. Після 82 календарних матчів гравці не завжди виявляють бажання посилити національні збірні. Хокеїсти із Старого світу ще якось прагнуть заявити про себе, сподіваючись потрапити на олівець менеджерів клубів НХЛ, а північноамериканцям це не потрібно. Вони й так грають у НХЛ. Ліга має свої традиції, постійний календар, що під світовий чемпіонат не коригується. Олімпіада стала винятком і кроком до взаєморозуміння двох хокейних структур.

— Чи закономірний тріумф канадців на зимових Іграх?
— Безумовно. Держава, де хокей — спорт № 1, це заслужила. Хоча й стартувала нервово, програла шведам.

— Який матч вважаєш у кар'єрі найпам'ятнішим?
— Стартовий на Олімпіаді з білорусами, хоча й він не порадував. Я приїхав, сповнений бажання захистити честь збірної.

— Проблема уславленого футболіста Райяна Гіггза в тому, що народився він в Уельсі, а команда цієї країни особливих успіхів на міжнародній арені не досягла. Збірній України з хокею також важко су- перничати з грандами. Думка, що ніколи не здобудеш медалі, над тобою не тяжіє?
— Навіть не думаю про це. (До речі, Христич уже був чемпіоном світу в складі збірної СРСР. - Прим. "М.У.").

— Твоя версія найкращих хокеїстів світу — воротаря, оборонця і форварда?
— Патрик Руа з "Колорадо", Сергій Гончар і Яромир Ягр — обидва з "Вашингтона".

— Ви виступаєте у "Вашингтоні" разом із словаком Петером Бондрою — героєм останнього чемпіонату світу. Які з ним сто- сунки?
— Дружимо ще з 95-го. Тоді у поїздках навіть мешкали в одному номері.
— А він знає російську мову?
— Впереміж з українськими словами. Він же народився в Луцьку і ще в дитинстві з батьками залишив Україну.

— Дмитре, ви поїдете на Полтавщину до бабусі?
— Уже там побував. І ночував на сіннику.

— Валерій Валерко. Вам доводиться спілкуватися з нашими колишніми громадянами? Чи ходите до клубів, ресторанів, де збираються співвітчизники?
— Не часто. Влітку я мешкаю в невеликому містечку, що за дві з половиною години їзди від Бостона. Там, до речі, і мої батьки.

— Як проводите вільний час?
— А його практично немає — матчі, трену- вання. Влітку відпочиваю із сім'єю, граю в гольф. Іноді ходжу в гості.

— Дмитре, а чи могли б ви у майбутньому очолити національну збірну?
— Вперше почув про таку пропозицію. Переконаний, про це ще дуже рано говорити. Крім того, до мене ніхто із спортивних чиновників не звертався.

— В Україні дуже хвилювалися щодо приїзду українських енхеелівців до національної команди на чемпіонат світу...
— За інших нічого не скажу. Мені було приємно одержати запрошення до української збірної. Ніхто не чинив перешкод. Мав вільний час, чемпіонат НХЛ закінчив без травм. Тож залюбки вирушив на світову першість.
— А чого ж тоді не приїхали інші українці з Національної хокейної ліги?
— У кожного свої проблеми. Адже позаду напружений сезон. Та не все залежить і від самого хокеїста. У всіх чинні контракти з клубами. Крім того, треба й травми підлікувати. Хоч в декого й бажання немає летіти через океан на кілька матчів.

— Дмитре, свого часу вас кликали до російської збірної?
— Конкретної розмови щодо мого виступу за команду Росії не було. Деякі російські хокеїсти запитували мене, — якщо запросять Христича до російської дружини, чи погоджусь? На що відповідав жартома: "Так порекомендуйте мене російським тренерам". На цьому розмови й закінчувалися.

— Перші кроки в хокеї робив на київській ковзанці "Крижинка" ?
— Саме з київської "Крижинки" вирушив у хокейну подорож. Першим тренером був Анатолій Олексійович Ніколаєв. З його групи до "Сокола" потрапило шестеро юних гравців.

— Яке найвище твоє досягнення в Національній хокейній лізі?
— Разом з командою виходив до другого етапу серії плей-офф Кубка Стенлі. І, звичайно, переконаний, що це успіх — двічі виступав за команду "зірок" в матчах збірних Заходу і Сходу.

— Олександр Кучеренко (Черкаси). Дмитре, ти вже багато років мешкаєш у Сполучених Штатах Америки. А чи цікавишся долею своєї Батьківщини, рідної домівки?
— На жаль, з України мало надходить інформації. В основному найголовніші і найцікавіші події дізнаюся від рідних та знайомих, які мешкають у Києві. Тож обізнаний з тими процесами, які відбуваються в нашій державі.

— А яке враження справив на тебе оновлений Хрещатик?
— Скажу відверто, я лише двічі проїжджав головною вулицею Києва. Перші враження приємні. Та інакше не може й бути. Адже Київ — європейська столиця. Тож про імідж міста треба постійно турбуватися. І робити це не лише для гостей, а в першу чергу, для тих, хто тут живе.

— Як американська преса висвітлює життя в Україні: мабуть, інформує співвітчизників про справу Лазаренка, Чорнобиль, касетний скандал?
— Нічого подібного. Це ви тут думаєте про себе набагато гірше, ніж у світі. Недавно американські друзі показали відоме штатівське видання, в якому Україні було відведено майже полосу. Не повірите, я з цікавістю її прочитав. Хоч все що було в ній написано, знав з дитинства.

— Часто спілкуєшся з представниками української діаспори?
— Коли виступав у Торонто, постійно мав українську групу підтримки. Нині подібного в США немає.

— Уболівальники твоєї команди приходять на трибуни з українськими прапорами?
— У вашингтонському хокейному палаці таке не практикується. А можливо, я не бачив, бо під час матчу повністю концентруюся на грі. А ось на деяких хокейних аренах Америки під дахом майорять прапори країн, які представляє той чи інший гравець.

— Керівництво НХЛ не вітає виступи своїх гравців у національних збірних?
— Боси Національної хокейної ліги не визнають чемпіонати світу. Вони можуть зробити перерву ляше під час проведення олімпійського хокейного турніру. Для них головне — регулярний чемпіонат та Кубок Стенлі.

— Андрій Варчук (Біла Церква). За свою енхеелівську кар єру ти зіграв у кількох командах. Змінивши команду, місто, важко призвичаюватися до нових побутових умов?
— До нової обстановки звикаєш швидко. Головне — завчасно підготувати підгрунтя для переїзду сім'ї.

— Чи встиг придбати власний будинок?
— Маю власну хатинку на східному узбережжі Америки. Залюбки там буваю, адже будиночок стоїть на березі великого озера. Крім того, у цій місцевості бувають всі чотири пори року. Я однаково закоханий у зиму, весну, літо й осінь.

— Дмитре, як тобі в ті часи вдалося виїхати до Америки?
— Я й досі не можу зрозуміти, як це мені вдалося. НХЛ почала придивлятися до мене ще на молодіжній першості світу, яка проходила на Алясці. Тоді представники вашингтонського клубу повідомили, що під час драфту будуть вибирати мене. Чи даю згоду? Тоді я багато чого не розумів, але погодився одразу. У Києві дізнався, що мене вибрали сто двадцятим у шостому раунді. Пізніше американці розпочали переговори з представниками київського "Сокола" та Федерації хокею.
— І з боку властей перешкод не чини- ли?
—Ні.

— Кого сьогодні ти виокремив би серед російських чи українських хокеїстів в НХЛ?
— Всі вихідці з колишнього Радянського Союзу грають на високому рівні. Принаймні, ті ж Буре, Федоров чи Могильний не поступаються місцевим хокеїстам.

— Хто ініціював ім'я сину?
— Звичайно, батько (сміється). Я дуже люблю казки Андерсена. Тож сина назвав Каєм.

— Олена Мигаль (Львів). Ходять чутки, що ти залишаєш "Вашингтон Кепіталз"?
— За столичний клуб не гратиму. Правда, у мене з цією командою ще чинний контракт. І якщо тренери по- годяться, щоб я грав, то залишуся. Однак їхнього одного бажання замало. Вони повинні визначитися до першого липня. Після цього я стаю вільним агентом і вестиму переговори з будьяким клубом. Тоді за мене ніхто ніякої компенсації не отримає. Ці проблеми узгоджують менеджери, бо кожний хокеїст має власного агента.

— Чи існують в НХЛ корпоративні інтереси: хокеїсти здатні разом поборотися за підвищення зарплати, преміальних тощо?
— Рівень зарплати визначається за індивідуальним контрактом хокеїста з клубом. До речі, в НХЛ одна з найсильніших і найвлливовіших у світі профспілка гравців. Під час страйків хокеїстів у сезоні-94-95 ми майже півроку були безробітними. Однак з допомогою нашої профспілки вистояли й виграли справу. До речі, свої права на рекламу ми передали нашій профспілці. А це неабиякі гроші. Тож профспілка допомагає хокеїстам фінансово.

— Доброго дня, турбує Анатолій Олійник з Торонто. Дмитре, чи памятаєте мене, нашу зустріч в українському консульстві?
— Звичайно, пам'ятаю.
— Як вам в Україні?
— Чудово. А інакше не може й бути. Адже я на рідній, батьківській землі, серед рідних. Ось зайшов до друзів, щоб поспілкуватися з читачами "Молоді України". До речі, саме це видання найпершим узяло в мене інтерв'ю, тоді ще зовсім молодого хокеїста.

— Павло Шпак (Житомир). Дмитре, як ви сприйняли вересневі події 2001 року, коли терористи знищили міжнародний торговий центр в Нью-Йорку, пошкодили Пентагон?
— Важко було на це все дивитися та відчувати, адже ми були набагато ближче до місця події. Того дня ми проходили медкомісію напередодні передсезонної підготовки. Спочатку всі були шоковані таким перебігом подій. Однак життя триває й ми продовжували готуватися до змагань. Хвилювалися за друзів, рідних. У перші п'ять годин після терористичних актів мобільний зв'язок не працював. Уявіть наш психологічний стан. — Чи змінилося ставлення американців до арабів?
— Сполучені Штати Америки — багато- національна країна. Тут чудово розуміють, що не всі араби — терористи.

— Доброго дня, пане Дмитре! Турбує Василь Гончаренко з Харкова. Хочу запитати у вас, як справжнього професіонала, яким вам бачиться хокей майбутнього?
— Як на мене, в майбутньому атлетизм переважатиме індивідуальну майстерність, швидкість. У цьому ми переконалися вже на першому етапі серії плей-офф. Надто жорстка, іноді груба гра призвела до численних травм. Хоча переконаний, НХЛ захистить справжніх віртуозів цієї гри.

— Симпатизуєте іншим хокейним клубам, видам спорту?
— Завжди вболіваю лише за ту команду, в якій граю. Захоплююсь гольфом. Хоча уважно стежу за турнірами з баскетболу, бейсболу, американського футболу. Прагну знати все, та не обов'язково симпатизувати конкретній команді чи спортс мену.

"Пряму лінію" провели:
 Анатолій МАРТИНЕНКО,
Микола МОТОРНИЙ,
Сергій ПІЛЬКЕВИЧ,
Ірина КЛИМЕНКО,
Ольга ЯРОШЕНКО,
Олександр ЛЕПЕТУХА (фото),
Володимир БОДЕНЧУК.

[e-mail] [Home] [Dmitri Khristich]