Хоч і народився Валерій Ширяєв у Нижньому Тагілі, потім жив з батьками у Тольятті, а золоті медалі чемпіона світу і Європи з хокею завоював Києву, а точніше — усій нашій республіці. Причому зробив це першим за всю історію українського хокею.
За нинішніми вимірами, Валерій пізно прийшов у хокей — у 13 років, перепробувавши до того багато видів спорту. Зазирнувши якось з другом на льодову ковзанку, зробив свій вибір. І потім уже до закінчення десятирічки так разом і їздили на тренування за тридцять кілометрів у інший район міста. І хоч поверталися з занять опівночі, вже ніякі труднощі не могли відірвати від хокею. Назавжди запам'яталися уроки першого тренера у тольяттівській дитячій хокейній школі Олександра Коновалова.
Направляючись у складі збірної області на фінальний турнір юнацького чемпіонату Радянського Союзу 1980 р. до Сєвєродонецька, не думав Ширяєв, що відтоді залишиться на Україні. А сталося саме так. Здібного захисника запримітили тренери київського «Сокола» і запросили до головної команди республіки. Самому важко було прийняти таке відповідальне рішення. Вирішальним було слово батьків. І після випускних екзаменів Валерій приїздить до Києва, вступає до інфізкульту. Але дебют у складі «Сокола» затягнувся на рік, оскільки керівництво тольяттівського «Торпедо» згоди на перехід не дало.
Той сезон Ширяєв грав за іншу київську команду — «Червоний екскаватор», яка виступала у другій лізі.
А вже в сезоні 1980—1981 рр. Валерій одягнув форму «Сокола» і вперше вийшов захищати його честь у календарному матчі чемпіонату країни з горьковським «Торпедо».
У такий відповідальний момент багато залежить від партнера. Дебютантові повезло. Ігор Нікулін, з яким тренери поставили дебютанта в пару, ділився досвідом, допомагав, як кажуть, і словом і ділом. А далі вже самому потрібно було доводити, на що здатний.
Ширяєву для цього багато часу не знадобилося. У складі молодіжної збірної Радянського Союзу він стає чемпіоном світу, часто виступає за олімпійську та збірну клубів країни.
Але віховим у своїй спортивній біографії Валерій вважає минулий сезон. Спочатку він виступає у складі радянської збірної на міжнародному турнірі «Приз «Известий». А потім викликається на збір головної команди країни для підготовки до європейської і світової першостей у Швеції. Але виклик на збір — ще не гарантія місця у збірній.
Скільки
хвилювань пережив киянин, коли інші кандидати виїздили на контрольні зустрічі до
Фінляндії і ФРН, а він залишався у Новогорську або ж відряджався до другої
збірної для виступу
39
Next
Page
|
[Dmitri Khristich] [Home page] [E-mail]
|